Формула "не браття" - стара, як світ і як україно-польські стосунки, оновити які не вдалось нікому: ні Кучмі з Квасьневським, ні біглому Януковичу з Дудой.
Зеленьский з Навроцьким, які влаштували дипломатичну "битву Білих орлів" із забиранням-поверненням польских орденів, навіть не намагалися перейти в мирне русло. На немирному стоїть люмпенізований електорат Навроцького, якому цей "простий хлоп з Гданьска" вміє подобатись.
Фактично Польща розділена навпіл на два непримиренних табори. Перший - за поміркованих - премʼєра Дональда Туска і обʼєднанні коло нього партії; мера Варшави Рафала Тжасковського, який є високоосвіченим інтелигентом, знає купу мов і вдруге поспіль програє 2% "простим" кандидатам - то Дуді, то Навроцькому.
І найголовнішою претензією польського"наріда" до Тжасковського стає те, що він "занадто розумний". Про це відкрито кажуть дані соцопитувань.
Тим, хто голосував за Навроцького (півкраїни) особливо розумні не потрібні. Бойовий електорат Навроцького - кібіци (футбольні фанати з їх нетолерантними слоганами), рольники (фермери, які не пускали українське зерно до Європи), роботяги-трудяги міст і передмість, поборники ідеї "Польща для поляков" в усіх їі формах: від антиунійної (проти ЄС, за рахунок якого Польща розвиває основні свої проекти й досі) і антиукраїнської (зі слоганом "Шпердаляй на Україну) до антинімецької (тут Навроцького підтримала партія анти-
німця Менцена)
і антисемітської партії Брауна (який тушив вогнегасником менору в Сеймі, влаштовував "громадянський арешт" польського головного равіна Блайха, висунув лозунг "То єсть Польська, а не Полін" (назва країни на ідиш)
і відкрито закликав до переслідування українців і євреїв).
В Сеймі, судячи з виступів і дій його депутатів, популярною є антиукраїнська ідея. Завдяки діям цих сил українські пенсіонери, студенти, інваліди залишились взагалі без медичного страхування, навіть ургентні випадки тепер для них - платні, вартісні і - недоступні.
Перша, поміркована, частина Польщі діє інтелигентно, тому майже непомітна в інформаційному полі: відкрито спецпрокуратуру, яка займається випадками ксенофобії; поліція миттєво приїжджає на виклики щодо унтиукраїнських дій і арештовує винних; голова МЗС Радослав Сікорський виступає в Сейм в режимі лікнепу і розтлумачує депутатам, що українці додали Польщі 328,6 злотих ВВП, і це важливого для країни.
Але чують першу половину тільки ЄС, Україна і - сама перша половина. Правда, і її терпець вже уривається - днями став відомим випадок, коли інтелігентного виду люди копняками вигнали з автобуса поляків, які нападали на українців.
Друга частина польского суспільства - активна, агресивна і помітна. Браун і Менцен проводять смолоскипні марші, їх прихильники бʼють українців і українок на вулицях і в транспорті в різних польських містах.
Таких випадків мало, за всі воєнні роки - трохи більше десятка (на 37-мільйонну країну), але вони гучні і дуже помітні, і в більшості країнах ЄС таких нападів взагалі нема.
Побита українка-медсестра; дівчина з розтрощеною щокою; підліток, на якого кричить навіжена, щоб він "валив в Україну" - цей контент розлітається мережами, створюючи в інфополі ефект доміно...
А що ж самі українці, яких в Польші 1,7 млн офіційно і майже вдвічі більше реально? Як не дивно, вони не консолідуються, не боронять один одного, не підтримують. Величезна діаспора, найбільша в Польщі, яка б могла вже мати місця в уряді і Сеймі, дуже зайнята. Вона не бореться з антиукраїнцями, не йде до влади і не чинить ніякого супротиву: вона гризе сама себе. Вона бореться проти своїх. Намагається стати більш польською, ніж самі поляки. І поодинокі організації української підтримки не змінюють загальної картини.
Відбувається дивне: українців боронять не активні, сильні і волелюбні українці. Українців боронять інтелігенті і спокійні, європейсько-толерантні поляки.
Наприклад - струнка жінка з маленького бутічка хенд-мейду "Ліс рук", яка вийшла на вулицю прямо в антиукраїнський мітинг, сказала, що про нього думає, ще й підкріпила жестом з пальцем додолу.
В результаті магазинчик жінці розгромили праворадикали, українці пішли в ньому купувати все і навіть посол України Василь Бондар завітав і зняв відосік на тему "Я і правильна полька".
До речі, стало відомо, що готується заміна українського посла - замість Бондаря має приїхати... нинішній голова МЗС Андрій Сибіга. Але сумнівно, що його поява змінить щось в ставленні до українців - особливо коли Сибіга яскраво повернув Польщі свій орден.
Мабуть, то таке українське щастя - опинитися поміж двох імперій - "мишебратів" і "не браттів" (не забуймо, що історично і ментально поляки, на відміну від нас - імперці). І якщо російські "мишебрати" є невиправними, то з поляками в нас були різні періоди. І Дуда плакав в Верховній раді, обіймаючи Зеленського; і зустрічав Дуду Львів, як поп-зірку, царя і Бога; і дружили Кучма з Квасьневьским; і запровадили проект "Вибачаємо і просимо пробачень".
Повернутися до того проекту життєво необхідно, тому що Волинська різанина і пацифікація - це чорні сторінки українсько-польської історії, з яких нам треба вийти. Треба дозволити полякам ексгумації - вони мають право шукати і вшановувати кістки своїх. Необхідно сказати правду про операцію "Вісла" і перебування українців під польською владою - і перестати ятрити ці рани.
Бо, як каже польський премʼєр Туск, ворог у нас спільний, і з ним вже воює Україна. Якщо Польща не хоче воювати на своїй території, вона має Україну підтримати. Якщо Україна хоче зафіксувати свою Перемогу - вона має прийняти допомогу Польщі - найближчого європейського сусіда. Коли ворог на порозі, популізму зовсім не час. І я дуже сподіваюсь, що Польща зрозуміє це ще до першої ракети.
