Перед тим як братись за деокупацію, стратегію звільнення українських окупованих територій потрібно нарешті, офіційно визнати факт окупації.
На даний момент факт окупації встановлено тільки стосовно «тимчасово окупованих» Криму та Севастополю». На підставі резолюції Генасамблеї ООН (16.11.2016).
Проте, на Донбасі ситуація є інакшою.
Де-факто на Донбасі триває відкритий збройний конфлікт. Вже третій рік поспіль триває. Жодного дня не вщухаючи. З стійкою тенденцією до ескалації конфлікту. На окупованих територіях (ОРДЛО) знаходяться російські окупаційні війська. Нарешті, конфлікт офіційно визнано міжнародним збройним конфліктом.
Проте, де-юре ситуація на Донбасі все ще знаходиться у стані переговорів.
Політико-дипломатичних переговорів.
Мова про «мінські переговори».
Дивні переговори.
З одного боку, сторони досягли домовленостей. Багато досягнуто різних домовленостей. Наприклад, є Мінськ-1, Мінськ-2. З великими «комплексами заходів» по кожному з пунктів.
Зазначимо, відносно швидко сторони досягли «мінських домовленостей». Майже на самому початку переговорів. Усі сторони переговорів під «комплексом заходів» поставили свої підписи.
Проте, з іншого боку, виконання багатьох «мінських домовленостей» досі не відбулося. Хоча учасники переговорів часто між собою зустрічаються, під час цих зустрічей щось обговорюють.
Багато є різних учасників. Навіть більше, ніж сторін.
Серед них є навіть примарні учасники. Наприклад, Росія, котра у «мінських переговорах» бере участь, але сама себе стороною конфлікту не вважає. РФ постійно закликає «сторони конфлікту» виконувати «мінські домовленості». Хоча джерелом конфлікту є саме збройна агресія РФ. Москва жодного дня не припиняє агресію проти України.
Де-юре навколо Донбасу тривають політико-дипломатичні переговори. Але де-факто весь цей час в регіоні триває війна. Жодного дня не вщухає стрільба. У тому числі, з важких озброєнь. Ведуться бойові дії. Кожен день в зоні конфлікту гинуть люди. Гине багато людей. У тому числі, серед мирних жителів. Ще більше поранених. Склалася гуманітарна катастрофа.
До того ж, на окупованих територіях спостерігається стійка тенденція до загострення конфлікту.
Однак, «мінські переговори», дійсно, не мають альтернативи.
Не тільки через те, що на даний момент це єдиний переговорний процес, котрий фактично утримує усі сторони від поновлення конфлікту.
Хоча насправді, «переговорних форматів» може бути (та повинно бути ) багато. (У цьому й полягає мистецтво дипломатії).
Мінські переговори є більше, ніж просто заходи політико-дипломатичного врегулювання.
Насамперед, «мінські домовленості» скріплені Резолюцією 2202 (2015), ухваленою на засіданні Ради безпеки ООН від 17 лютого 2015 року.
А це вже питання міжнародно-правової відповідальності.
Україна доброчесно виконує взяті на себе міжнародні зобов’язання, прагне миру та проводить послідовну політику, спрямовану на мирне урегулювання конфлікту.
Невиконання Росією «мінських домовленостей» надасть юридичні підстави для застосування відносно неї заходів відповідальності.
Мова не лише про посилення санаційного економічного тиску з боку окремих держав, а насамперед, про застосування щодо держави-агресора усього «комплексу заходів» міжнародно-правової відповідальності, передбачених Главою VII Статуту ООН.
За порушення міжнародного миру та безпеки Росія відповідає передусім перед міжнародним співтовариством.
