СТРАСБУРЗЬКИЙ ДЗВІНОЧОК УКРАЇНІ Вадим Трюхан

2019-06-26 23:30 85158

 

118 за, 62 проти при 10 тих, хто утримався. Россія повертається в ПАРЄ. «Тріумфатором», як пишуть в Москві.

Декілька висновків по гарячим слідам.

1) Прогнозовано. Політика ізоляції Росії зазнала повного провалу. Як це не прикро констатувати. Ні незаконна анексія української території і вбивство 13 тис. українців, ні Солсбері, ні втручання у вибори і референдуми скрізь, де тільки можна, ні спроба державного перевороту у Чорногорії, ні підтримка всіляких право- і ліворадикальних партій по всьому світу, ні постійні провокації у повітрі по периметру НАТО, ні ... та багато ще різних «ні», - не змогли утримати купи європейців.

Насправді вночі у Страсбурзі сьогодні було відкрито черговий ящик пандори. Відтепер, будь-яка країна у світі може робити все, що завгодно, з міжнародним правом і власним національним законодавством. Адже якщо можна Росії, практично легітимно, за мовчазною згодою більшості європейських парламентарів, вести себе як дикар у джунглях, то чому ж відмовлятися від подібних спокус іншим?

Сербія може запросто зняти шеврони у пари-тройки дивізій і захопити наприклад Штирпце, населену переважно сербами область Косово. Ірландія може зробити те саме з Північною Ірландією. Угорщина нарешті може втілити в життя свою давню мрію про відновлення великої імперії за рахунок цілих регіонів, населених угорцями, в сусідніх країнах тощо.

2) Демократично. Протягом багатьох місяців йшли невидимі широкому загалу важкі позиційні дипломатичні бої. Перевага на дипломатичному фронті переходила то в руки України, то в руки Росії. Проте врешті-решт шальки терезів різко обвалилися не на нашу користь і з величезною перевагою майже у два рази ми зазнали поразки. При цьому все по процедурі, при ЗМІ, демократичненько так, транспарентно.

Причин декілька.

По-перше, це наслідок політики «водіння за носа» наших європейських партнерів. Якщо у перші тижні після революції гідності Україні симпатизувала практично вся Європа, то зараз ми докотилися до того, що нас стороняться. І справа тут не у втомі від України, про що не говорив лиш лінивий. Проблема глибша. Вона у втраті довірі.

Петро Порошенко разом з усією своєю командою обіцяли європейцям золоті гори у вигляді реформ, боротьби з корупцією тощо. Проте з разу в раз банально обманювали наших партнерів. А ті ж у матеріалі. Посольства держав-членів ЄС, а особливо Посольство Євросоюзу, добре укомплектовані чисельним висококласним дипломатичним персоналом і, як правило, мають у своєму розпорядженні громадян України, і то набраних за чесним конкурсами, із захмарним фахом і високо мотивованими європейського рівня заробітними платами.

Відповідно всі «особливості» українського життя європейським лідерам давно вже добре відомі. І про фактично спаплюжену судову реформу, і про нульову ефективність антикорупційних органів, і про збагачення за рахунок бюджетів всіх рівнів оточення керівництва держави, і про безпардонне рейдерство по всій країні, і про шулерство парламентарів і їхніх босів з коаліцією і формуванням уряду, і про вбивства та побиття активістів і журналістів тощо.

По-друге, в самій Європі наростає серйозна інституційна криза. БРЕКЗИТ, протистояння зі США, посилення позицій популістів і радикалів, націоналізм, сепаратизм, експансія Китаю тощо.

Європа фактично тріщить по швах. І то не лише Рада Європи, яка насправді мало що вирішує глобально, окрім як хіба є глоткам свіжого повітря для громадян з авторитарних держав, які можуть, хай і зі значними затяжками, добитися справедливості у Страсбурзькому суді з прав людини. Проблеми ж ЄС і тієї ж ОБСЄ взагалі глибинні.

3) Залученість. Європейці давно вже почали перехід по відношенню до Росії від Стратегії ізоляції до Стратегії залученості. Вони страшенно бояться великої війни з ядерною державою на чолі з непрогнозованим керівництвом. Тому й намагаються зі всіх сил повернути Москву в рамки цівілізованого спілкування, зокрема через інфраструктурні проекти, дебати на всіх доступних майданчиках, культурні програми тощо.

І як на це все реагувати Україні?

Реагувати солідно і виважено, з холодною головою. Фактично маємо такий собі «Страсбурзький дзвіночок». Це ще не новітня мюнхенська змова. Проте окремі її риси присутні однозначно.

Потрібно працювати на посилення економічної і політичної ваги України. Для цього слід досягти нарешті консолідації політичної еліти і політичної нації. А крім того, для України вкрай важливо зробити значно ефективнішою власну дипломатію.

В Страсбурзі Росія отримала не перемогу. Те, що відбулося, нагадує скоріше її локальний містечковий успіх.

Боротьба продовжується. Самоусуватися від неї чи розслаблятися не доречно.

Еще блоги

Мы в телеграм

Блоги