Чому нервують диктатори: Програш Лукашенка - це цугцванг для Путіна Вадим Трюхан

Понад десять тисяч доведених до відчаю шукачів притулку в Європі на білорусько-польському кордоні, - це елемент нової реальності, яка щодня формується Путіним. І той факт, що лукашенківська Білорусь їх завезла на свою територію, доправила на кордон, організовує і спрямовує їхні дії по прориву на територію ЄС, - нікого не введе в оману. Без Кремля цієї безпрецедентної провакації не було би і в помині.

Навіщо це все робиться? Відповідь на поверхні.

По-перше, - це спроба легітимізувати самопроголошеного Лукашенка. Не дарма ж Путін публічно “рекомендував” канцлерин Меркель напряму домовлятися з ним.

По-друге, - це інструмент дестабілізації Європейського Союза. Адже відносини між Варшавою і Брюсселем, а також між Варшавою і Берліном, і так останнім часом не безхмарні. Підлити масла у вогонь, у вигляді міграційного питання, це “геніальна” знахідка Москви. Хоча й банальна, після міграційної кризи, спричиненої масовим проникненням нелегальних мігрантів з Сирії декілька років тому, проте надто болюча, адже універсального рецепту реагування на такі гібридні провокації в Європі так поки що і не знайшли.

По-третє, - це спосіб ще вище підняти ставки у великій геополітичній грі. У своїх істеричних спробах примусити Байдена на ще одну зустріч з Путіним, росіяни не гребують навіть шантажом ні в чому не винними людьми, яких вони використовують як гібридну зброю проти Європи.

І що ж досягли в результаті?

Та аж нічого.

Лукашенка на Заході як не визнавали в якості легітимного президента Білорусі, так і не визнають. І навіть дві телефонні розмови німецької лідерки з ним особисто не принесли бажаного Москві та Мінську ефекту.

Європа встояла. І мігрантів не пустили до себе, і на поступки Лукашенку, читай Путіну, який маячить у нього за спиною, не пішли.

Ну і найбільший конфуз - гробове мовчання у Вашингтоні щодо контактів по лінії Байден - Путін. І то незважаючи на те, що глашатаї Кремля регулярно анонсують то зустріч, то контакт, то порядок денний, то ще якісь хотєлки щодо американців.
Ба більше. У конгресі вже з'явились ініціативи по запровадженню секторальних санкцій проти Росії у випадку, якщо вона насмілиться на чергове вторгнення на територію України.

Відтак, обидва диктатори нервують. Особливо Лукашенко. Який навіть пішов на відверте інтерв'ю BBC, яке нагадує публічну явку з повинною.

Фактично він повністю розкрив свої карти, визнаючи у прямому ефірі причетність створеної ним держави, яка насправді вже нагадує організоване злочинне угрупування, до створення міграційної кризи на кордонах з ЄС.

Неординарний крок. І свідчить він про одне. Білоруський диктатор відчуває себе у глухому куті. Адже його поразка дорівнює цугцвангу Путіну. А від цього його позиції в очах російського ментора значно слабшають.

Тому він і беснується. Бо маски остаточно зняті. Повернення до нормальності для нього вже не буде. Бо ж сам собі відрізав дорогу назад. І дарма, що з подачі кремлівського старця. Розплачуватися по рахунках доведеться. Кожному по своїм. Раніше, чи пізніше. І time is running.