На війну по блату  Вадим Петрасюк

2022-03-11 20:55 1628
 
За всю тероборону не скажу, але в тій її частині де я - було так. У перший день війни брали всіх, хто приходив. У другий день вже була черга, як колись до мавзолея Леніна. Когось вона "охолоджувала", і люди йшли додому. Інші вистоювали свої 6-8 годин, одержували зброю і лишалися. Але багато хто прийшов на війне по блату.
 
Скажу за себе: я теж просочився у тероборону "крізь дірку в паркані". Зайняв чергу, видзвонив сина (він вже другий день був у ТО), він мене забрав, бо був вільний, не на чергуванні й не на навчанні. Я передав йому речі, про які він просив, постояли, поговорили. Син вказав рукою на комбата. Я підійшов до комбата: візьмете мене? Він спитав мій вік. Поморщився, сказав у небо: мені б молодих, які бігати можуть, стріляти. Стріляти хтось вміє? - так само спитав він у повітря. 
 
"Я кандидат у майстри спорту зі стрільби" - відповідаю. 
 
Комбат дивиться на мене, мовчить, аналізує. 
 
Тут збоку нас озиваеться дядько у спортивних штанях: "Якщо не брешеш, візьму у свою групу". І взяв. Допоміг швидко одержати зброю. І по тому як я вправлявся з автоматом, давав підказки молодим, він поклав мені руку на плече і сказав: "Нормально нахуй." З тошо часу я при автоматі...
 
Я при автоматі, а він при мені. Спимо разом в однім спальнику. Як повертаємося з чергування з морозу, він холодний і з ним не затишно. Потім він поволі теплішає. Типлішає від мене і до мене.
 
Кілька моїх знайомих питали: як записатися в ТО? Я запитував про це у наших командирів. Стандартна відповідь: ми укомплектовані людьми на 150 процентів. Потім (неформальним тоном) додавали: але як маєш знайомих з бойовим досвідом - приводь.
 
Знайомих з бойовим досвідом я не маю. Нікого не привів. Та всім кажу: набір припинено, але людей беруть. Продовжують брати. Нужні фахівці. 
 
Хлопці, не знаю як, але приходять ті, кому пощастило себе продати. Або кого "вписали" знайомі...
 
Багато западенців. Розговоривсь з закарпатчиком Юрком. Каже, що їх тут (в одному з київських батальонів) шестеро. Приїхали з Ужгорода двома машинами. Їхали навмання. Всі мають досвід АТО. У Білій Церкві їх зупинили на блокпості, перевірили документи і почал розпитувати, бо була підозрілою "зворотня тяга": у той час коли люди переважно тікают з Києва на Захід, ці черверо чешуть з Захода на Київ. Почувши відповідь, білоцерківський блокпост... затримав хлорців. Затримав до приїзду начальства. Начальство прибуло скоро, теж подивилося військові квитки хлопців і - переконавшись, що вони дійсно атошники - почали сватати їх на вибір: або у місцеву оборону, або у підрозділ військової служби правопорядку, бо Юра (мій співбесідник) саме у ВСП служив на Донбасі. Юра відвів своїх хлопців вбік порадитися - сказав: "Хлопці, я їбав те ВСП - це військова поліція. Ми на війну їдемо, чи в ДАЇ наніматися!?" 
 
Вони вибачилися перед білоцерківцями, сказали: дякуємо, але все ж хочемо на Київ. І... белоцерківці дали їм номер телефона у Києва, за яким "можуть допомогти". 
Юра з хлопцями в'їжджали до Києва, де на них вже чекав "покупець". Тепер я з ними в однім підрозділі - Їх таки "вписали" у структуру - допомогли.
 
Юра каже: "Нам не було проблем звписатися до тероборони в Закарпатті і чекати, поки москаль прийде. Але хіба в цьому задача? Задача в тім, щоб зустріти й вигнати його к йобаній матері як можна раніше, щоби воно, падло, менше нашої землі торкалоя".
 
На війну по блату - така нині ознака часу. Така "корупція", таке "кумівство". І я проліз на війну "кріз дірку в заборі..." Не нахваляюся цим, не жаліюся і не кажу: робіть як я. Але мушу сказати: терборона кріпшає день-на-день як на дріжджах.
 
Источник фб 

Еще блоги