Годину тому мені подзвонила одна жінка - як вияснилося, переселенка з Олешок. Питаю, як справи, як обжилася у новому місті...
- Ви тут з родиною?
- Ні, тут сама. А загалом, маю чоловіка й сина.
- Вони залишилися там?
- Господь з вами! Воюють. Як усі - скоро три роки.
- Я правильно зрозуміла, уся ваша родина на війні?
- Так. Живу від дзвінка до дзвінка. А іноді від «прочитано» до «прочитано».
- Вибачте, якщо моє питання здасться вам дурнуватим, але мені треба знати. Ви поставили ялинку?
- Так! Сусіди по гуртожитку - місцеві - принесли і маленьку ялинку, і іграшки.. Така ялинка - та ви що!
Жінка, у якої з майна немає нічого. Її колишнє життя окуповане. Вона сама, у чужому місті, у кімнаті гуртожитку…
Жінка, у якої найдорожчі чоловіки на війні уже три роки.
Проте вона прикрасила ялинку і каже: та ви що, яка вона гарна!
Чи ж буду я поводитися так, ніби пережила і переживаю більше, ніж ця жінка?
Нарешті закінчила прикрашати свою ялинку, яка стояла напіввбраною тиждень…
Джерело фб