З призначенням полковника Максима Марченка начальником Одеської обласної військової адміністрації, Одещина завмерла в очікуванні, що потенціал сповненого сил, досвідченого командира у воєнний час – саме те, що треба такому колоритному і стратегічному регіону.
Але вже під час відрекомендування громадськості, розумні люди розгледіли в цьому дійстві абсолютну профанацію. Адже махровий й просмажений роками партійного функціонерства попередник (С. Гринівецький) як благодійник надав можливість «хлопчику-самоучці» погратися у владу. При цьому самого хлопчиську налякав, що гра з вогнем небезпечна, а сам напросився на роль «вогнегасника», мовляв досвідчений в державній владі.
Відтак, з самого першого дня своєї каденції в якості очільника Одеської обласної військової адміністрації, Максим Марченко зарекомендував себе як слухняний хлопець, що приїхав в село дідусю допомагати. Від команди толкових помічників, із досвідом роботи і міцною проукраїнською позицією та переконаннями, молодого й амбітного полковника пліснявіле оточення попередника відмовило. А там, де намагався поставити нову людину, наприклад, на гуманітарний штаб, йому під виглядом нових підсовували «добре забутих старих». Ще раз підкреслюючи, що в регіоні він не орієнтується, передісторії кожної особи, що йому рекомендують, не знає і не вивчає, новоспеченого начальника ОВА «засолили». Як в притчі про банку солоних огірків. Якщо навіть самий свіжий і пружний огірок покласти в розсіл в банку до солоних, він так само стане солоним. Так і сталося з колись «бойовим» полковником… До речі, і до досвіду «бойового», а точніше, бойовика в його східному епізоді біографії також є питання. Але про це трошки згодом.
Підм'ятий «старою» у всіх відношеннях (вибачте певний ейджизм) братією, М. Марченко почав заростати тим самим мохом, що й всі…
Недолугий піар на фоні блокпостів, загравання з теробороною, і раптом стрілянина просто в будівлі ОВА! І з ким розборки? З таким самим військовим, тільки який на службі в ТЦК та СП. І це була «перша ластівка» амбітної думки на майбутнє: «Я – Это что-то одно, а Вы – это что-то другое». Тим не менш, протягом кількох місяців правового рішення нема. А сам Марченко тероризує постраждалого інформаційними атаками, намагаючись зачорнити його.
Дивно, але саме з військовими і тими, хто їх підтримує в такі важкі часи, у новоспеченого керівника ОВА не складаються відносини. Та й робота не складається. А ось схеми складаються і досить спритно.
Він не помічає сепаратиста родича попередника, який допомагає ворогу руйнувати міст через Дністровський лиман, не вбачає зради в діях голів ОТГ, які розповідають про розташування і переміщення військових формувань, проведення навчань, інших дій сил оборони.
Хоч полковник вже ж мав би розумітися на таких речах.
Але в нього інший клопіт. Що два тижні Марченко змінює очільників гуманітарного штабу. Всі, кого він приміряє на цю посаду мають репутацію, як мінімум непорядної людини, а далі вже як сніжний ком іде низка характеристик: хтось відтискав у військових санаторій, хтось був впійманий на гарячому при непорядному поводженні з гуманітаркою… Словом, поки чиновники міряються кріслами, військо не може отримати таку необхідну допомогу. Хіба не зрада?
За цей час волонтери розуміють, що нема чого чекати і налагоджують свою логістику напряму в підрозділи. В той час, як хтось отримує гроші від держави за псевдо-зроблену роботу.
А сам Максим Марченко розгортає режим воєнного стану на свій розсуд - два «Лендкрузери-300», відбираються з автосалону без відповідного оформлення та фіксації під гаслом: «Війна все спише», - використовуються незаконно. І ця людина має керувати цілим регіоном в умовах воєнного стану!? Чи це «добро» на воєнний «бєспрєдел»?
Від самого першого дня на посаді Максим Марченко, не маючи ефективної креативної команди, не маючи багатьох навичок та харизми, яка робить людину справжнім лідером (адже командир і лідер у цивільному житті – то не завжди тотожність), кинувся у «Кімізацію» своєї персони. Напружено намагається наслідувати губернатора Миколаївщини Віталія Кіма у його манері спілкуватися з населенням, як блогер). Але перед камерою і стояти треба вміти, і добре усвідомлювати, що можеш говорити, а що не маєш права, як це подати та й взагалі, спочатку треба щось гідне зробити, а вже потім висвітлювати…
Тут же зовсім інший підхід. В гонитві за піаром та ще й під нашептування радника-зрадника Гринівецького й його «немолодої команди» приймаються безглузді, якщо не сказати злочинно-бездумні (чи добре продумані, просто не на користь України…) рішення. Всупереч інтересам регіону, його оборони, без погодження з військовим командуванням, навіть в прямій конфронтації до його вимог, Марченко не погоджує свої дії з військовим командуванням, не розуміє наслідків (зйомки в порту для іноземних журналістів), викривляє інформацію в своїх зверненнях, чим дискредитує ЗСУ, розголошує заради популярності і піару стратегічні відомості, чим орієнтує ворога (вся сільськогосподарська техніка і люді по ночах – на полях, як орієнтир для ворога, куди влучати; не влучання (недоліт), а потім і влучання в міст і при цьому він запускає рух по мосту, в який можливий повторний удар; логістичні центри області названі в повідомленнях ніби спеціально для ракетних ударів; на підбитті "Москви" піарився три дні, ніби сам керував операцією, замість того, щоб господарськими справами займатися).
Дійсно самовільно, без аналізу та оцінки обстановки (а може й ні… знов сумніви наявні) очільник ОВА проголошує відміну комендантської години на Одещині на Пасху. Це при тому, що отримано інформацію про нарощування диверсійної активності, посилюється фейкова атака, і ще безліч показників проти. А «хлопчик-полковник» із здивуванням дізнається, що військове командування не підтримує цю ідею і ба більш, заперечує її. Як і все розумне населення регіону.
Тож «губернатор-полковник» настільки увірував в себе, як в месію Одещини, що не помічає в своїх діях перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України, а це між тим – кримінальна відповідальність.
А на загал таким чином виноситься недолугість і нелогічність дій місцевої обласної влади.
Тим часом в регіонах, якими нема коли занятися процвітає московський патріархат, рашистське пропагандистське мовлення, яке на радіохвилях бажає «доброго утра» і повідомляє, що в москіві «семь часов утра», а супутникові «тарілки» роздані за 1 гривню депресивним селам нічим крім путинської пропагандиської лапши не годують. Тим часом, як той, що б’є себе в груди й кричить, що він бойовий патріотичний полковник, не помічає в Кучургані піднятий триколор (поки ще перегорнутий), але вже підготовлений. В Роздільній – російськомовні назви вулиць, маршрутів, державних установ.
Тож, вже час запитати у Максима Марченка, чим корисний військовому командуванню, чим в регіоні відзначився? Яка допомога від його гуманітарного штабу, крім ганьби із черговими гучними затриманнями крадіїв? Та й просто, який стан цивільно-військового співробітництва? Якщо «воєнний» очільник області не знаходить часу для спілкування з представниками командування, не вбачає навіть потреби спілкуватися, вибудовувати спільну лінію роботи, козиряючи тим, що він - комбриг, всіх решту сприймає зневажливо. Та й з мудрим досвідченим стратегом, справжнім героєм України Командувачем оборони півдня України особисто теж не складається співпраця, заважають полковнику амбіції не за розміром… Саме тому справжній – тримає оборону регіону, а амбітно-напищений – смартфон у простягнутій руці.
Питання: чи такий потрібний Одещині очільник адміністрації у воєнний час?
