16 жовтня виповнюється рік, як набув чинності Закон України «Про очищення влади» . Генерал прокуратури Микола Гошовський впевнений, що очищення не відбулося, як і реформа прокуратури. Вони стали фікцією, вигідною певним особам у владі. Гошовський каже про це компетентно, бо мав мав досвід керування Закарпатською, Чернівецькою та Івано-Франківською облпрокуратурами і вважався одним з авторів Єдиного рєєстру досудових розслідувань, очолював главк Генпрокуратури з нагляду за дотриманням законів у кримінальних провадженнях. Саме він намагався забезпечити адекватну реакцію правоохоронних органів на анексію Крима, сепаратизм на Сході та початок російської агресії. Але ж почалася « міліційна революція» в ГПУ. З приходом в генпрокурори Віталія Яреми Гошовського спочатку призначили прокурором Львівської області, а потім квазі-люстровали. Як і чимало інших фахівців.
Олена Мельник
Ви майже рік поза системою, але уважно спостерігаєте, зокрема за своєрідною «революцією троянд» в Генпрокуратурі. У нещодавньому інтерв’ю Давід Сакварелідзе розповів про підсумок грузинських реформ прокуратури: за майже десятиліття «її повністю не очистили. Може, ми очистили її від корупції, але не від політичного впливу. Так само, як і суди». Хвиля цунамі політичних репресій, що накрила всю команду Саакашвілі, включно з Сакварелідзе, засвідчила головну помилку Тбілісі - реформаторам не вдалось унезалежнити прокурора від політичного впливу. А щодо автоматичної люстрації, то під її жорна потрапили і Ви, і багато інших працівників. Якими бачите шляхи вирішення квазі-люстраційної проблеми?
Вважаю, що вся ця квазі-люстрація не принесла суспільству жодної користі, крім того, що постраждали люди. В тому числі і я раптом став «ворогом народу» без жодних пояснень, а власне - за які дії?!
На даний час є достатньо професійні оцінки української люстрації, зокрема, вони викладені у двох звернення Верховного Суду до Конституційного. Є висновок Венеціанської Комісії. Він однозначний і не може трактуватись по-іншому, бо ґрунтується на резолюції ПАРЄ №1096. Під час люстрації мають застосовуватися індивідуальна відповідальність, презумпція невинуватості і право на захист. Те, чого немає у вітчизняному законі.
Ще раз наголошу, все це викладено у висновку Венеціанської Комісії. Хоча окремі посадовці і міністри бачать і коментують лише один пункт, вириваючи його із контексту, що Україна має право на дискваліфікацію чиновників. Так, ніхто ж цього і не заперечував. Але у встановленому чинним законодавством порядку! Із дотриманням усіх процедур чиновнику мали б сказати у чому його провина. Якщо він не погоджується з цим - отримуйте висновок суду і, будь-ласка, люструйте. Не може цивілізована країна у XXI столітті карати без вини винуватих! Люстрація - є саме покарання, хто б там не розповідав різні байки про інше.
Серед люстрованих є чимало самодостатніх юристів, які свою честь відстоюватимуть до кінця. Проблема в тому, що в Україні заблоковано судову систему. Зокрема, місцеві адмінсуди зупинили провадження у зв’язку із визначенням конституційності закону. Натомість Конституційний суд фактично незаконно зупинив провадження. Закон про КСУ взагалі не передбачає таку процедуру як зупинення провадження… Це «ноу-хау», що виникло, мабуть, з переляку…
Чи через політичний тиск …?
Звісно, це політичний тиск на суд. Тому і на інформаційні запити про дату відновлення слухань, КСУ відповідає на кшталт - коли буде треба, тоді і відновимо. Тобто, коли судді вважатимуть за необхідне. Хоча за законом мали б у місячний термін розглянути вказане подання… В якій ще демократичній країні Конституційний суд плює на закон?!
У ситуації, що склалась, чимало юристів в індивідуальному порядку звернулись до адмінсудів з проханням відновити слухання по суті. Акцентую, вони не просять оцінити конституційність власне закону про люстрацію. Оскаржується виключно процедура звільнення з посад - в порушення Конституції та законодавства. Якщо адмінсуди відмовлять, звертатимемось безпосередньо до Європейського суду з прав людини. Мотивуючи тим, що в Україні через політичний тиск заблоковано судову систему і вона не дієздатна захистити права людини.
Вже понад рік чуємо лише розмови про внесення змін до люстраційного закону, але на ділі немає жодного кроку до виконання рекомендацій Венеціанської Комісії.
Тому іншого виходу ніж позиватися у Страсбурзький суд немає. І таких позовів може бути не десятки, а сотні. Від тих людей, які не відчувають за собою провини за те, що вони робили у період правління Януковича.
І все ж повернемось до «революції троянд» в Генпрокуратурі. Чи можливе повторення «грузинських помилок» у ході широко розрекламованих змін у вітчизняній ГПУ?
Україна взяла курс на європейську інтеграцію. ЄС має свої чіткі правила гри і вимагає їхнього дотримання партнерами. Українській владі були висунуті певні вимоги, у тому числі і щодо впровадження демократичних стандартів у діяльність органів прокуратури.
Зауважу, що в країнах Європи прокуратура як державний орган виконує, переважно, функцію кримінально-правової репресії. В окремих державах є і елементи правозахисної функції. Це стосуються захисту прав неповнолітних, охорони довкілля і т.п.
Головною ж умовою функціонування прокуратури у цивілізованому світі є процесуальна незалежність прокурора, яка дозволяє йому об’єктивно і неупереджено здійснювати свої повноваження. Ця незалежність має бути забезпечена як від впливу керівника прокуратури, так й інших державних органів.
До речі, я вивчав досвід прокуратур Франції та Німеччини під час службових відряджень. У них керівники прокуратур не втручаються в процесуальну діяльність прокурорів. Вітчизняна практика заслуховувань стану розслідування справ на нарадах у них викликала, м'яко кажучи, подив. Бо є аксіома: прокурор - самостійний, незалежний і неупереджений. Хто не згоден із його діями, будь-ласка, оскаржуйте їх в суді.
Тому першим пунктом у ланцюгу правових вимог до України була розробка нового Кримінального процесуального Кодексу. КПК по-іншому визначив нагляд прокурора за досудовим розслідуванням. Було введено новелу, якої не було у Кодексі 1961 року, це - нагляд у формі процесуального керівництва.
Новий Кодекс сприяв виконанню однієї з головних вимог європейців - про процесуальну самостійність прокурора. Суть полягає в тому, що керівник органу прокуратури (від районного до Генерального) не може надавати вказівок ані процесуальному прокуророві, ані слідчому. Ні усної, ні письмової! КПК взагалі не передбачає можливість втручань в хід досудового провадження. Які ж повноваження отримали керівники прокуратур для контролю за роботою? Насамперед, право скасовувати незаконні постанови. Підкреслю, саме скасовувати, а не надавати вказівки… Йдеться, переважно, про незаконні постанови про закриття кримінальних проваджень. При цьому при прийнятті Кодексу у другому читанні було введено поняття неефективного досудового розслідування. Це дає можливість, наголошую, у виключних випадках, вилучати провадження у одного прокурора і передавати іншому для організації якіснішого розслідування. Загальну ж функцію контролю було покладено на слідчого-суддю.
Утім, КПК сам по собі не забезпечував належний результат, бо в прокуратурі продовжувала існувати централізація та одноособовість керівників щодо підпорядкування їм підлеглих. На практиці - продовжувались усні вказівки, заслуховування стану розслідування проваджень, ініціювання за їхніми результатами різноманітних доручень і т.д.
Усунути ці проблеми і був покликаний новий Закон про прокуратуру, що мав забезпечити гарантії незалежності прокурора по вертикалі. Саме на вертикальній незалежності прокурора акцентували увагу експерти Ради Європи. Вони бачили, що горизонтальна незалежність (від втручань органів виконавчої влади, політичних партій, громадських рухів) більш-менш забезпечується. А от вертикальна підпорядкованість прокурорів іноді призводить до «замовних» справ, незаконних вказівок щодо зупинення та незаконного закриття проваджень тощо. Підлеглі прокурори змушені їх виконувати, бо адміністративно-залежні від керівництва.
Новий закон започаткував досить важливе нововведення - прокурорське самоврядування. Це Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів та Рада прокурорів. Вони покликані гарантувати захист прокурора від необґрунтованого притягнення до відповідальності і звільнення. Бо саме висновки цих органів є підставою для дисциплінарного провадження і лягають в основу відповідного кадрового наказу.
Якраз ці нововведення повинні були гарантувати викладені в статті 16 закону про прокуратуру вимоги, що незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення, звільнення з посади та притягнення до дисциплінарної відповідальності. А також порядком здійснення повноважень, визначених процесуальним та іншими законами. От якби ці дві вимоги виконувалися, ми б отримали, можливо, процесуально незалежного прокурора. Особливо серед тих працівників, що мають власну позицію, честь і совість.
Але що відбулось 2 липня цього року? Парламент відтермінував введення в дію (до 15 квітня 2016 року) утворення саме цих органів - кваліфкомісій і Ради прокурорів.
Торік 14 жовтня парламент ухвалив новий Закон про прокуратуру, але його вступ в силу передбачили аж 25 квітня 2015. Діючий на той момент генпрокурор пояснив, що півроку часу необхідно для створення нових структур: Ради прокурорів і вже згаданих кваліфкомісії, котрі цитую УНІАН, «будуть виконувати надзвичайно важливу функцію - підбір кадрів. І до цієї роботи адміністративні керівники, тобто, прокурори і генеральний прокурор не будуть мати відношення». Тобто генпрокурор затверджуватиме тільки пропозиції про призначення на посади. Чому ж змінами від 2 липня все поставили з ніг на голову. Спочатку призначення прокурорів у «ручному режимі», а потім - процесуальна незалежність та прокурорське самоврядування?
Запитайте у тих реформаторів, які видають це за реформу органів прокуратури…
Закон введено в дію 15 липня 2015 року. Невже аж дев’ять місяців ще необхідно для створення тієї ж кваліфкомісії прокуратури з 11 представників – п’яти прокурорів, трьох представників омбудсмена, двох науковців, та адвоката? Хто і що заважало провести всеукраїнську конференцію і обрати п’ять прокурорів, а омбудсмену призначити своїх трьох представників і отримати більшість в комісії?! Та на це потрібно не більше місяця.
Стаття 73 чітко вказує, що саме кваліфікаційно-дисциплінарна комісія «відповідно до повноважень, передбачених цим Законом, визначає рівень фахової підготовки осіб, які виявили намір зайняти посаду прокурора, та вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності, переведення та звільнення прокурорів з посади».
Тобто комісії (а це самостійний, колегіальний орган) оголошують конкурси на вакантні посади, вони ж проводять тестування… Якщо йдеться про адміністративні посади керівників прокуратури - від районної ланки до заступників Генерального прокурора - тут потрібен висновок Ради прокурорів, а її рекомендація - для призначення на посаду. Також закріплено норму, за якої у разі відмови генпрокурором призначити на посаду запропоновану Радою прокурорів особу, вона може це оскаржити у кваліфкомісії.
На жаль, створення цих інститутів самоврядування відкладено до наступної весни. А тестування і конкурси наразі відбуваються на підставі положення, затвердженого Генеральним прокурором.
За версію експертів з "Реанімаційного пакету реформ" особисто Генеральний прокурор України Віктор Шокін гальмує реформу прокуратури
Не думаю, що це персонально Віктор Шокін. Є автори законопроекту про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" (щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень) від 2 липня.
Це - народні депутати України Юрій Луценко, Олександр Грановський, Сергій Алєксєєв, Леонід Ємець. Перші троє з «Блоку Петра Порошенка», останній - з «Народного фронту».
Вони підписались під реформою прокуратури у такому вигляді, то нехай і відповідають за це перед суспільством.
Легендарна слідча Галина Климович (серед її «творчого доробку», зокрема ліквідація відомої і за межами Одеси банда кілерів Васі-Бухгалтера) публічно кинула виклик заступникові генпрокурора Сакварелідзе. Вона закликала іноземного легіонера самому піти на іспити: «скласти тести на логіку, інтелект і загальну освіченість, пройти психологічну перевірку і співбесіду в режимі он-лайн, щоб мати моральне право по-справжньому реформувати прокуратуру, підбираючи до її лав гідні і професійні кадри». У свою чергу головний реформатор і за сумісництвом новий прокурор Одещини нещодавно запропонував взагалі відмовитись від конкурсів на посади прокурорів областей. Мовляв, ці крісла будуть «мотивацією для прокурорських працівників нижчого рангу».
Погоджуюсь з Галиною Іванівною в тому, щоб організовувати роботу і контролювати процеси, вимагати результат від підлеглих - треба самому бути на висоті. В мене також виникають запитання чому не усі керівники органів прокуратури складають іспити?
Взагалі, усю цю квазі-реформу прокуратури намагаються звести до одного: звільнити старі кадри і набрати нові… Абсолютно невірний підхід! У відомстві, де вирішуються людські долі, мають працювати досвідчені кадри. Хтось повинен навчити молодь практичним навикам розслідування вбивств, розбоїв, зґвалтувань, розплутування господарсько-корупційних злочинних схем.
Має бути інший підхід. Наприклад, як реформували судово-правову систему у Польщі? У прокуратурі - всіх звільнили і набрали через конкурс нових. З них половина - це колишні працівники. Вимоги до них мають бути суворими, як в тому ж Сінгапурі, приклад якого так люблять згадувати наші високопосадовці. Перша - це ефективність працівника. Друга - чесність. Далі - компетентність і незаплямованість у корупційних скандалах. Повірте, у вітчизняній прокуратурі достатньо фахівців, які відповідають цим критеріям. От такі кадри і треба залишати, а потім добирати молодих правників і навчати їх. А не розказувати байки, що завтра ми наберемо нових і усі вони будуть кришталево чесними і суперкомпетентними фахівцями … без досвіду роботи!
Звісно, людьми без досвіду легше керувати, в тому числі і через незаконні вказівки… Але чи виграє від цього Закон та суспільство?
Ви не єдиний, хто скептично ставиться до розпіареної прокурорської реформи. Так, голова Центру протидії корупції Віталій Шабунін заявив журналістові Укрінформу, «впевнений, ота реформа місцевих прокуратур, яка зараз проводиться - провалиться. На неї потрібні довгі роки, яких ми просто не маємо, якщо хочемо подолати топ-корупцію».
Ще раз повторю. Наразі ми лише на початку тривалого шляху реформування головною умовою якого є створення органів самоврядування. Вони не створені! Ми не маємо незалежного прокурора. Те, що на даному етапі називають реформами - це укрупнення на місцях прокуратур: замість чотирьох буде одна. Я не вважаю це реформаторським успіхом, бо на чотири адміністративні райони, де лишаються чотири суди і стільки ж райвідділів поліції - буде усього одна прокуратура. Тому, я не бачу ніякої суперреформи прокуратури, крім тестів сумнівного походження.
Серед факторів, що впливають на незалежність прокурора, не останнє місце посідає і рівень оплати праці. Але встановлені урядом 30 серпня оклади, м’яко кажучи, оптимізму не додають. Так, зарплата першого заступника головного військового прокурора країни складе близько 3.5 тис. грн. Слідчий з особливо важливих справ заробляти 2.1 - 2.3 тис. грн. Оклад райпрокурора в містах-мільйонниках складатиме 2.7 тис. грн.
У даному питанні треба розуміти, що прокурори поки не переходять на зарплату, встановлену відносно до судівських коефіцієнтів - мінімальної платні. Ці оклади передбачають існуючу систему преміювання. Тобто система надбавок та преміювань не змінилась. Наприклад, керівник Главку за окладом отримує 3,4 тис. грн., реально – у декілька раз більше.
Тому, якщо в низовій ланці (районний рівень) оклади залишаться на рівні - 2 тис. грн. - збережуться і відповідні корупційні ризики. І може початися відтік професійних кадрів.
Колись Наполеон сказав, що йому дорого буде коштувати «дешева» юстиція. Для прикладу у тій же Франції, середня платня прокурора районного рівня складає 4-6 тис. євро, обласного рівня – 8-10 тис. євро. У суддів - дещо більша.
Прописна істина - людина, яка має владні повноваження повинна мати достатні засоби для існування. Я не кажу, про запровадження окладів французького рівня, але це має бути сума достатня для нормального життя.
Яке, на Вашу думку, місце прокуратури в системі органів державної влади в Україні? У виконавчій і у складі Міністерства юстиції - як у Грузії, Польщі чи США? Китайсько-корейська модель - через підзвітність парламенту? Чи ближче до судової гілки, як в Італії, Іспанії, Латвії, Болгарії, Бельгії, Нідерландах, Фінляндії тощо.
В теорії права провідні юристи вже давно запропонували відійти від класичної теорії Шарль-Луї де Монтеск’є про розподіл державної влади на три незалежні одна від одної гілки. Низка науковців, які займаються проблемами державного будівництва, виділяють в Україні, наприклад, контрольно-наглядову владу. А у деяких європейських країнах законодавчо відокремлюють контрольну, екзаменаційну, юридичну, а також засновницьку та виборчу гілки.
Особисто я прихильний до першого варіанту проекту Конституції України від 1996 року, де органи прокуратури відносились до судової гілки влади, не будучи повністю інтегрованими у неї. Якщо ми розбудовуємо парламентсько-президентську країну, то жодним чином не можна органи прокуратури вводити до виконавчої владної вертикалі, бо не буде незалежності від впливів.
Не можу не запитати про вади Кримінального процесуального Кодексу імені Андрія Портнова. Окремі юристи пропонують його взагалі скасувати, інші просто жартують: «нічого путнього у Страсну П’ятницю зроблене не може бути - КПК "приймали" саме в такий день, та ще й - 13-ого».
Я не вірю у забобони. І для мене, як для юриста, не має значення за часів якого правителя був ухвалений Кримінальний процесуальний Кодекс України. Має значення, що це була вимога Ради Європи і проект КПК, за висновком європейських експертів, був один з найдосконаліших і найдемократичніших кримінально-процесуальних кодексів у Європі.
Принагідно відзначу, що у Німеччині, де повноваження прокурора дещо подібні до українського, такий кодекс діє з 1877 року і ніхто його поганим не називає.
Наш КПК, в першу чергу, забезпечив змагальність учасників процесу, посилив захист прав підозрюваного. При його застосуванні на третину зменшилася кількість арештів.
Так, він містить низку недоліків, на які я вказував ще під час його розробки і прийняття. Насамперед, щодо реєстрації кримінальних проваджень. Кодекс виписано так, що нині можна зареєструвати будь-яке повідомлення, що не є фактично злочином, та ще й провести у вас вдома невідкладно обшук.
У нової влади після Революції гідності було достатньо часу аби внести необхідні зміни до ст. 214 КПК і перестати реєструвати геть усе. Треба поновлювати дослідчу перевірку, як це зробили в Латвії після подібного експерименту, що тривав півтора роки. Чи запозичити німецький досвід, де не реєструють увесь мотлох, а прокурор, коли отримує матеріали оцінює їх на предмет ознак складу злочину.
Розвантажте слідчих і прокурорів, а вже потім скорочуйте штати.
Але й цього не зроблено!
А щодо чинної норми про заставу?
Не бачу жодних перешкод для внесення змін до КПК, щоб включити, наприклад, тяжкі й особливо тяжкі корупційні злочини до переліку тих випадків, коли суддя має право не застосовувати заставу. І припиняться постійні спекуляції на тему, що знову «поганий» суддя випустив із-за грат чергового корупціонера. Але ж так діє норма закону!
Більш того, інша правова норма вказує на те, що застава не може бути взята зі стелі, а має відповідати матеріальному рівню життя людини і бути для неї помірною. Щоб обирати багатомільйонні застави - треба довести, що людина має такі статки і здатна їх заплатити.
Свого часу я був категорично проти цієї норми і запитував у авторів Кодексу, невже, ви, не розумієте, що закладаєте юридичну міну? На що отримав відповідь: «Так ми ж не завжди будемо при владі…»
