«Соціальні та пенсійні виплати,продаж ліків, будуть призупинені». (З новин). «Скажи-ка, дядя, ведь недаром…» (М.Ю. Лєрмонтов)
– Скажіть-но, вуйку, недаремно
В ці дні, суворі та буремні,
Відрізали ми Схід?
І ту фінансову блокаду
З піснями зустрічаєм радо,
Бо не одержать пенсій, гади,
Ні бабця там, ні дід?
– Так, недаремно, мій небоже!
Бо житель там такий негожий...
Тому і не дамо.
І не відправим йому ліки,
Бо в нього погляди всі дикі.
Хоча без ліків воно звикло,
Хай вижива само.
– A кажуть, там іще є діти,
І ніби діти хочуть жити.
Скажіть, а з ними як?
– Так, їсти хочеться, мабуть, їм,
Та чи потрібне їм майбутнє?
Нехай дракон на ймення Хутін
Годує їх за так.
Та і жаліти їх не треба,
Живуть без даху, просто неба,
Бо темні, я ж кажу.
Вони не відчувають болю,
Пали їх в домі чи у полі,
Лежать собі, малі та голі, –
Я з них буквально ржу.
І ще й невдячні ті зарази!
Не хочуть жити з нами разом,
А десь на стороні.
Покличеш, каже: «Нєт, нє стоіт».
Він взагалі не гуманоїд,
Так, тільки зовні антропоїд,
А в глибині – так ні…
Цю річ вели два троглодити
Де чорний космос, де край світу,
Десь на одній з планет.
А ви впізнали в цій картині
Якісь події в Україні?
Сказати «вибачте» повинні,
Бо то не наш портрет.
В нас, що село, що городяни,
Усюди рівні громадяни,
Що Захід і що Схід.
Бо ми – Європа. І до того
Начальство в нас боїться Бога,
І знає: ображать убогих
Їм зайвий раз неслід.
Тим більше не давати хліба.
Чи лити кров. Це дуже хибно,
Бо нас не візьмуть в рай.
А не давати хворим ліки!..
Нехай усохнуть злі язики!
Усім, хто наклеп зводить звикли,
Ми скажем: «Ай-яй-яй!».
Ян ТАКСЮР
