До Верховної Ради України 17 грудня 2015 р. подано законопроект № 3665 «Про медіацію».
Медіація є одним із альтернативних способів вирішення спорів.
Можливість застосування альтернативних способів вирішення спорів обумовлено об'єктивними факторами:
- необхідністю спрощення процедури вирішення спорів;
- використанням наявних способів примирення з метою вирішення спорів та усунення причин їх виникнення;
- потребою у звільнені судових органів від значної кількості спорів.
Серед альтернативних способів вирішення спорів можна виділити наступні:
- прямі переговори;
- примирення шляхом узгоджувальних процедур;
- посередництво;
- третейські процедури.
В Україні альтернативні способи вирішення спорів не урегульовані законодавством. Винятком може бути третейська процедура вирішення спорів (див. закон «Про третейські суди»), а також вирішення колективних трудових спорів, де передбачені примирні процедури з метою їх вирішення (див. закон «Про порядок вирішення колективних трудових спорів(конфліктів)»).
На відміну від України, питання медіації регулюються, зокрема, актами Ради Європи. Серед них можна виділити Рекомендації Ради Європи R №(2002) 10 «Про медіацію в цивільних справах» 18 вересня 2002 р., Рекомендацію Ради Європи № R (98) 1 «Щодо медіації в сімейних справах» 21 січня 1998 року, а також Директиву Європейського парламенту та Ради № 2008/52/ЕС «Про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних і комерційних справах» 21 травня 2008 р.
Ідея запровадження медіації критикується адвокатами, як така, що порушує верховенство права. Висловлюються думки, що медіація в адміністративних, а також у кримінальних справах не може бути застосована. Вона може існувати лише як соціальний проект.
Не вдаючись у полеміку лише можна зазначити, що застосування медіації дає можливість сторонам спору самостійно виробити взаємоприйнятне рішення.
Проект трактує медіатора, як незалежного посередника, який допомагає сторонам спору у його вирішенні шляхом медіації. Постає питання для чого називати суб’єкта іноземним терміном, якщо сам проект зазначає, що є український відповідник. Але тема засилля іноземних термінів в українське законодавство потребує окремого аналізу і на цьому зупинятися не будемо.
Проектом закону передбачається, що медіація може застосовуватися у будь-яких конфліктах (спорах), у тому числі цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також в кримінальних провадженнях та справах щодо адміністративних правопорушень.
Медіація може бути проведена у разі виникнення конфлікту (спору) як до звернення до суду (третейського суду), так і під час або після судового чи третейського провадження, у тому числі під час виконавчого провадження. Однак проект не передбачає відповідних змін до закону «Про виконавче провадження», якими б передбачалися можливість застосування процедури медіації на стадії виконання рішення суду. У проекті передбачено, що суд або третейський суд має право зупинити провадження у справі за спільним клопотанням сторін на час, необхідний їм для проведення процедури медіації. Натомість у проекті змін до Цивільного процесуального кодексу передбачається вже не право, а обов’язок суду зупинити провадження у справі у разі проведення медіації.
Проектом передбачене право сторін обумовити в договорі можливість вирішення спорів, або деяких із них шляхом проведення медіації (медіаційне застереження). Окремо підкреслюється, що наявність медіаційного застереження в договорі не є перешкодою для звернення в суд або третейський суд. Тобто, право на судовий захист порушених прав та оспорюваних інтересів не порушується. Але постає питання, чи особа може звернутися до суду лише після виконання медіаційного застереження, чи норма про можливість звернення до третейського суду чи до суду дозволяє не виконувати у мови договору про медіаційне застереження? Оскільки сторони взяли на себе відповідне зобов’язання в договорі, то такі зобов’язання повинні бути виконані у спосіб передбачений договором. І лише після цього сторона може звернутися до суду чи третейського суду.
У проекті закону передбачене право сторін самостійно обирати медіатора (медіаторів). Однак не передбачена процедура обрання медіатора. Видається, що для проведення медіації сторони повинні укладати з медіатором угоду у письмовій формі.
В угоді про проведення медіації можна зазначити:
1) сторони спору, їхні представники та/або законні представники (за їхньою наявністю);
2) особа, яка залучається в якості медіатора
3) порядок проведення медіації, розмір та форма оплати послуг медіатора (медіаторів) і відшкодування витрат на підготовку та проведення медіації;
4) строки та місце проведення медіації;
5) інші умови проведення медіації.
Проектом передбачається, що медіація припиняється:
1) укладанням сторонами медіації договору за результатами медіації в будь-якій формі – з дня укладення такого договору;
2) заявою сторін або однієї із сторін, адресованої медіатору, про припинення медіації – з дня отримання медіатором такої заяви;
3) заявою медіатора після консультацій зі сторонами про те, що подальші зусилля на досягнення згоди в межах процедури медіації більше себе не виправдовують, або про неможливість залучення третіх осіб, якщо спір стосується прав та законних інтересів цих осіб – з дня отримання сторонами такої заяви.
Однак зазначені положення потребують уточнень хоча б в частині мотивації заяв осіб, які беруть в ній участь. Також медіація може припинятися у зв’язку із спливом строку, передбаченого угодою для її здійснення, якщо сторони його не продовжили.
Проект передбачає, що за результатами медіації укладається договір, в якому викладаються домовленості, досягнуті сторонами. Такий договір є обов’язковим для виконання сторонами. Строки та спосіб виконання домовленостей зазначаються у договорі. На випадок невиконання договору сторона може звернутися до суду для захисту порушених прав і законних інтересів. Винна сторона в такому випадку не несе ніякої відповідальності, а сторона права якої порушені може звернутися до суду. Постає питання для чого проводити медіацію, якщо договір за результатами медіації може бути невиконаний?
Висновок. Такий законопроект не може бути розглянутий, оскільки потребує суттєвого доопрацювання. Автори також «забули» запропонувати зміни в інші закони, з метою створення механізму запровадження медіації. Зокрема в Цивільний-процесуальний кодекс в частині механізмів медіації, а також прийняття рішення судом, якщо суд зупиняв провадження у зв’язку із медіацією, а також в закон «Про виконавче провадження» стосовно можливості застосування медіації під час виконавчого провадження.
Володимир Бурак, доцент кафедри трудового, аграрного й екологічного права Львівського національного університету ім. Івана Франка, експерт Українського центру соціально-правових досліджень.
