Чорна історія Криму: головні факти про окупацію, анексію та геноцид народу Валерій Король

Всесвітній конгрес кримських татар, який проходив 1-2 серпня в столиці Туреччини Анкарі, прийняв історичний документ — звернення до світової спільноти та ООН щодо визнання геноцидом кримськотатарського народу дії Росії за весь період поневолення. Відліком геноциду слугує 1783 рік, коли Росія після чергової серії російсько-турецьких війн та дипломатичних протистоянь підписала з Османською імперією «Акт про приєднання до Російської імперії Криму, Тамана і Кубані».
Крим був окупований, а згодом анексований. З 1783 року почалось гноблення кримських татар московською адміністрацією, експропріація земель, витіснення корінного населення та колонізація за рахунок переселенців. Військово-адміністративний тиск на кримських татар призводив до періодичних повстань, масової еміграції, занепаду сільського господарства півострова. Так починалась доба в історії кримськотатарського народу, яка згодом отримала назву «чорне століття».
На жаль, сторічним виміром процес поступового знищення російською імперією кримських татар не завершився. Серед інших чорних дат — загибель майже п’ятнадцяти відсотків кримських татар внаслідок голодомору 1921-1923 років — результат постійного грабунку селян радянською владою, який отримав назву «продрозверстка».
Але найчорнішим днем в історії кримських татар стало 18 травня 1944 року, коли НКВС СРСР провів спецоперацію з примусового виселення всього народу — депортацію, в результаті якої загинули тисячі людей, майже половина депортованих. На довгі десятиліття кримськотатарський етнос був позбавлений можливості жити на рідній землі.
В незалежній Україні зайнявся вогник надії на виправлення історичної несправедливості та відновлення прав і свобод вільного народу — він отримав можливість повернутися на історичну батьківщину. Однак понад двадцять років очільники країни чинили всілякі перепони кримським татарам щодо надання в користування земель, компактного розселення на півострові, повернення не лише культурно-національної, а й територіальної автономії. Зараз зрозуміло, що досить часто такі дії вміло направлялись агентами Кремля, яких всі ці роки було більше ніж вдосталь не лише в державі, а, найперше, в керівних її органах. Та кримські татари все ж з кожним роком ставали міцніше на ноги, розвивали власні економічні сегменти, відроджували культуру, створювали освітні програми...
Про те, що відроджена путінським режимом російська імперія знову анексує Крим, не вбачалось навіть у найстрашнішому сні. Та в березні минулого року путінські терористи захопили владу на півострові. Київ мовчав, так і не сказавши свого вагомого державного слова, якого чекали військові підрозділи Збройних Сил України в Криму. Крим де-факто став російським.
З тих пір наступило чергова «чорна доба» в історії кримськотатарського народу. Погрози, обшуки, арешти, тортури, примушення до виселення — це не повний набір «інструментів» окупаційної влади щодо залякування коріного народу півострова. Лише за рік з невеликим батьківщину покинули понад 10 000 кримських татар. Доля тих, хто залишився, викликає занепокоєння.
Київська влада не спромоглася захистити кримських татар, як і інших громадян України в АРК. Політика центру по відношенню до населення півострова залишається половинчатою та незрозумілою. Чітких планів, не кажучи вже про рішучі дії, жодна з гілок влади не демонструє.
Навряд чи можна вважати рішучими чи хоча б своєчасними діями, наприклад, прийняття Верховною Радою України в березні минулого року постанови, якою, нарешті, визнано кримських татар корінним народом України. Адже послідовних дій ні виконавча влада, ні законодавча не проводить.
Чи можна вважати поворотною подією в історії кримських татар неодноразову заяву Президента України про розробку «дорожньої карти» щодо надання Криму - історичній батьківщині кримськотатарського народу - статусу національно- територіальної автономії у складі Української держави»?
Наразі — це лише слова. І полегшення кримським татарам вони не приносять. За свободу і незалежність Криму ми маємо боротись в одному строю з кримськими татарами, українцями, росіянами, німцями, греками та іншими етнічними групами, підсилюючи одне одного діями в політичній, законодавчій, економічній, міжнародній чи будь-якій іншій площині.
Звернення Всесвітнього конгресу кримських татар до світової спільноти щодо визнання геноциду їхнього народу Росією — це не черговий статичний документ,приурочений до події. Це програмно-стратегічний документ боротьби з безжалісним і злобивим гібридно-терористичним путінізмом, який пішов в останню атаку проти киримли, атаку на остаточне знищення корінного населення півострова, причому робиться це у найнеочікуваніших форматах...
Звернення було прийняте 2 серпня. А вже 3 серпня мала би зібратися Верховна Рада України та підтримати це звернення. А потім розгорнути роботу з колегами з інших країн. Це була б рішуча підтримка співгромадян і солідарність з ними в боротьбі проти геноцидних геотехнологій вбивства народів України вихідцями із російсько-путінської імперії.
Але народні депутати відпочивають. Вони набираються сил для інших, кулуарно-тіньових баталій за місце під «сонцем» парламентського будинку. Кримські татари, як і інші громади України, зачекають.
Чи, можливо, народні обранці не хочуть псувати настрій Владіміру Владіміровичу, який у серпні знову (третій раз) має намір звітати до Криму?
...Найбільше зло приносить байдужість і бездушність. І саме це демонструють зараз наші можновладці по відношенню до кримських татар. Тим самим продовжуючи «чорне століття» кримськотатарського народу....