Україна - Польща: що далі? Вадим Трюхан

Про те, що відносини між Україною і Польщею стають все більш прохолодними останнім часом не говорив хіба лінивий. Водночас, мова про політику, зокрема приправлену чутливими і часто-густо трагічними подіями, рішеннями і діями з боку як поляків, так і українців. Натомість, якщо подивитися ширше і проаналізувати практичну площину відносин між двома сусідніми країнами, то можна побачити абсолютно іншу картинку. Товарообіг росте, кількість перетинів українсько-польського кордону перетнула 10 млн. разів, польські робтодавці в 2017 році подали понад 1,5 млн. запитів на отримання дозволів на працевлаштування громадян Україні, інтенсивність започаткування спільніх проекти в різних сферах набирає обертів тощо. Більше того, те, що національні інтереси обох держав великою мірою співпадають, є очевидним для всіх, і для українців з поляками, і для їхніх друзів та недоброзичливців.

То як же ж вийти з цього дивного сучасного стану відносин між Україною і Польщею, який інакше, аніж «гібридним», наразі назвати доволі складно? Адже з одного боку, маємо потужну динаміку активізації і інтенсифікациї відносин практично в усіх сферах, - від гуманітарної до торговельно-економічної і військово-технічної. А з іншого, - чим далі, тим стає все більше зрозуміло для всіх, що криза довіри в історико-політичній сфері, назвемо обережно саме так ту площину, в якій концентруються непорозуміння, провокації тощо, досягає вже загрозливих масштабів, і потенційно може стати гальмом для подальшого зближення України і Польщі і нанести непоправну шкоду корінним інтересам обох країн і народів, призвівши навіть до повторення минулих жахливих катастроф у вигляді окупації та поділу однії з них чи радше навіть обох.

На мою думку, є декілька ключових постулатів, яких варто дотримуватися нам, українцям, і закликати поважати і брати на озброєння наших друзів поляків.

По-перше. Україні варто обмежуватися виключно сухим політико-дипломатичним реагуванням на будь-які рішення чи дії, які мають місце в Польщі, і мають на меті якимось чином в односторонньому порядку трактувати ті чи інші історичні події. Це стосується, в тому числі, і нещодавно підписаніх Президентом Дудою сумнозвісних поправок до Закону про Інститут національної пам’яті і будь-яких інших законодавчих чи інших ініціатив. Аналогічний підхід з боку Польщі посприяє зниженню градусу напруги, який відчувається й в Україні.

По-друге. З огляду на те, що кількість українців, які перебувають в Польщі на роботі, навчанні, лікуванні, з метою туризму, ділових контактів тощо невпинно зростає, дипломатичні представництва України мають бути значно посилені, і кадрами, і фінансами, і матеріально-технічними засобами. На плечі українських дипломатів лягають надзвичайно комплексні і складні завдання по захисту прав і свобод українських громадян та юридичних осіб. Для успішного виконання своєї місії дипломати повинні мати належну інституційну спроможність.

По-третє. Україна має нарешті реформувати свою політичну систему. Мова про законодавство про вибори та про політичні партії. Одна з ключових проблем у відносинах з Польщею - це вкрай слабкий рівень взаємодії на рівні політичних партій. Низька спроможність українських політиків і політичних партій в питанні регулярного ефективного підтримання міжпартійних з’вязків з політичними партіями бодай в наших ключових державах - партнерах, і тими, що при владі, і опозиційними, призводить до виникнення непорозумінь на міждержавному рівні.

І ще одне, не менш, а можливо і більш важливе. Обом сторонам слід впроваджувати стратегію тисячі дрібних (і не дуже) історій успіху. Лише через контакти між людьми, успішні спільні бізнесові проекти, конструктивну доброзичливу участь в публічних і не публічних заходах (конференції, круглі столи, семінари тощо) можна позбавити політиків-яструбів, яких вистачає і в Україні, і в Польщі, підґрунтя і козирів для реалізації антиукраїнського наративу у відносинах з Україною та антипольського у відносинах з Польщею.

А загалом ситуацію, яка наразі склалася у відносинах з Польщею, на перший погляд, Україні використати в позитив не можливо. Адже останні заяви, зокрема після консультацій на рівні віце-прем’єр міністрів, які відбулися 16 лютого ц.р., дають підстави недоброзичливцям Української держави стверджувати, що ми посварилися вже практично з усіма своїми сусідами.

Водночас, це серйозний привід задуматися над причинами того, що сталося за останній рік у відносинах України з нашими західними сусідами і зробити належні висновки. В першу чергу, потребує значного посилення Дипломатична служба України, яка явно прогавила момент, з якого почали погіршуватися відносини не лише з Польщею, а й з Угорщиною, Румунією, Словаччиною, Молдовою, Білоруссю й деякими іншими нашими традиційними партнерами. Водночас, слід значно інтенсифікувати роботу у вимірах публічної дипломатії, бізнесу, гуманітарних і культурних зв`язків тощо.

Зможемо подолати нинішню кризу довіру - станемо сильнішими. Насправді питань на кшалт що робити чи куди рухатися далі у відносинах Україна - Польща стояти не повинно. Вони не доречні. Адже маємо спільну долю і спільні національні інтереси!