Життя – це час, який ми проводимо в залах очікування, роздягальнях, чергах до кас…
Чим мені подобаються черги у Вінниці, це що я стою в одній черзі з олігархами в тому ж Метро. Ну як з олігархами… Порівняно зі столичними шишками вони не більш як сємєчки, а їх молоді жінки інколи на гулянках й на столах танцюють, але якщо ти щось монополізував у регіоні, значить таки олігарх. Нехай і місцевого масштабу. Не знаю, чому вони особисто приїздять за в"яленими помідорками і білим шардоне, а мені Метро подобається тим, що можу в одному місці взяти саме той коньяк, який полюбляю, саме ті цигарки, які палю, і різні сушені смаколики для собаки, яка махає хвостом, забачивши шурхотливі пакетики з нямками. А ще люблю спостерігати за пенсіонерками, які замість «півцибулини» кладуть у візок сухе червоне піно нуар і прискіпливо вибирають нарізку хамону…
Мабуть тому, що це нагадує маленьку затишну Європу, в бік якої ми рухались до 21 квітня цього року…
А от смердячий хлором аквапарк на Порика, – не подобається. Може тому, що молоді папашки, заробивші в своєму айті від сидячого життя пузо, і такі ж мамашки з целюлітом легко могли купити собі Таїланд чи принаймі «7 океан» у Хмельницькому, а не цей симулякр, ілюзію… Як вино дає ілюзію гарного настрою, а секс – ілюзію близькості, так і цей «аквапарк» дає ілюзію «вічного літа». І це вже ні разу не Європа, де все фактично в кроковій досяжності. Принаймі до аеропорту, звідки літаки літають частіше й простіше наших електричок…
У нашого міста був цей шанс стати на відстань кроку від всього світу. Міська влада розробила і затвердила бізнес-план розвитку аеропорту, проект реконструкції аеропорту внесли в Державну програму розвитку аеропортів до 2023 р., уряд Гройсмана виділив необхідний мільярд, було проведено тендер через ProZorro… А деякі старі п*ьзди, актівіздки зі стажем та опухлими мордами, підняли хай про нібито «корупцію». Вплоть до того, що Порох з Гройсманом збираються тікати через цей аеропорт, тому і вкладаються в нього. Зеленим, що прийшли до влади і взялися мочити всі напрацювання та мрії «вінницьких», навіть не прийшлося шукати, на що наступати каблуком в першу чергу і на що – в другу.
Коротше, немає тепер реконструкції аеропорту, немає і крокової доступності, як не стало в нас раніше й Криму, куди можна було рванути машиною на вихідні в п’ятницю увечері й вже зранку купатись в морі…
Я вже старий. І мені вже без різниці: посидіти на березі моря з гарною книжкою під крики чайок чи в качалці перед розпаленим каміном, слухаючи, як січуть у вікна перші холодні сніжини. А вам варто не забувати, що найчастіше кричать «тримай злодія» самі ж злодії. Які крадуть у вас головне – мрії і майбутнє…
Источник фб
