Емоції в соцмережах дещо вляглися, можна і прокоментувати цю "подію".
Перше і ключове. Якщо керівництво України вже сьомий рік, з початку агресії Росії проти України, як мантру повторює, що врегулювати конфлікт з Росією можна лише політико-дипломатичними заходами, то нічого дивного у двосторонніх переговорах між РФ і ФРН немає.
Чому? Бо це один з елементів так званих політико-дипломатичних заходів. Ніхто не може заборонити нікому проводити будь-які контакти між собою у будь-яких форматих. Це не погано. І це не добре. Це - данність. Сприймати її варто з холодною головою, без зайвих емоцій.
Друге. Нічого нового в Берліні не відбулося. Завдання номер 1 для Владіміра Путіна - змінити сприйняття світом подій, які відбуваються вже сьомий рік у відносинах між Росією і Україною, з міждержавного конфлікта до суто внутрішньоукраїнського, врегулювати якого з усіх сил намагається допомогти та ж таки Росія.
Риторика Козака після переговорів в Берліні (про "конфликт на Юго-Востоке Украины") тому підтвердження. З одного боку це негатив. Адже жодних ознак готовності Кремля відступитися і почати якщо не виходити, то принаймні відповзати, з України немає. Проте це і позитив. Адже свідчить і про відсутність намірів Москви піти на ще одне загострення. Принаймні в найближчі тижні і місяці.
Третє. Той факт, що наші німецькі партнери запросили Козака, підтверджує, що в Берліні намітився серйозний крен в напрямку до застосування новітньої real politic по відношенню до України. Адже в офісі канцлерін Меркель не могли не розуміти, що відвідання підсанкційним Козаком Німеччини викличе дуже бурхливу реакцію в Україні. І ніякі запевнення українських дипломатів, що мол "знали", "не здивовані", "все нормально" тощо не повинні вводити українську публіку в оману.
Четверте. Жодної таємничості, як стверджували деякі українські експерти, не було і в помині. Від слова абсолютно. Таємні зустрічі організовуються не так. Це явно не "оманська історія". Навпаки. Вояж Козака був максимально розпіарений і скоріш за все задумувався якраз для того, щоб протестувати суспільну думку і подивитися на реакцію ключових бенефіціарів кризи у відносинах Росії з Україною.
Ну і last but not least. У квітні, як раніше анонсувалося, саміт у Нормандському форматі не відбувся. Жодних прогнозів щодо того, коли він може відбутися і чи відбудеться взагалі, ніхто не робить. Ба більше. Домовленості Паризького саміту провалені. Це визнають всі. В актив можна занести хіба обміни утримуваними особами, і то на формулу "всіх на всіх" теж вийти не вдалося.
Плюс до всього, "відміряний" Президентом Зеленським річний термін для переговорів з РФ близький до свого завершення. Відповідно час невпинно спливає.
Скоріш за все, можна припустити, наші німецькі партнери покликали Козака в момент, коли ФРН головує в ЄС, з відчайдушною метою якось спробувати підштовхнути росіян до більшої поступливості в питанні Донбасу. Проте досягти бодай якогось мало мальськи значного, і то прийнятного для всіх, результату вчергове не вдалося.
Тому План Б стає все більш реалістичним варіантом. Час, коли Україні слід його нарешті оформити в солідну зовнішньополітичну ініціативу і довести до відома всіх своїх партнерів (не лише ФРН і Франції) і країни - агресора Росії близький, як ніколи раніше.
