Все роздумую над словами декількох ключових німецьких офіційних осіб про те, що Україні не буде поставлятися озброєння, бо мовляв «конфлікт на Донбасі має бути вирішений політичними засобами», і ось до яких парадоксальних висновків приходжу.
Перший. Не бачити нам жодного серйозного поступу ні в бік ЄС, ані в бік НАТО, допоки у державах так званої Старої Європи не з’являться більш відповідальні і рішучі політичні еліти. І мова не лише про ФРН, а й про низку інших країн. Страх перед удаваною всесильністю Путіна остаточно усуває з політичного порядку денного будь-які натяки на якісь перспективи рішучої і консолідованої протидії агресивній політиці Кремля з боку Європи, принаймні у найближчі місяці, а можливо й роки.
Другий. Україні слід визначити чіткі пріоритети у відносинах з нашими друзями. А німці, безсумнівно, залишаються нашими друзями. Як і французи, і італійці, і угорці, і всі решта європейців. Незважаючи на всі ньюанси, яких теж завжди вистачає.
Слід не дратувати і не відштовхувати від себе тих, хто не здатен зараз задовольнити певні наші запити, а запровадити принцип «розподілу праці». З німцями та іншими країнами, які не готові до військово-технічного співробітництва з нами, робити акцент на інвестиційному, технологічному та торгово-економічному напрямках.
Натомість, з Великою Британією, Туреччиною та іншими державами, які, навіть незважаючи на шалений тиск з боку Москви, мають політичну волю просуватися в бік поглиблення взаємодії у сфері безпеки та оборони з Україною, працювати саме по цих питаннях.
І третє. Найбільш критичні для оборонки види «товарів першої необхідності» слід виробляти вдома. Патронний завод має бути збудовано якнайшвидше! І не один. Виробництво дефіцитних видів артилерійських снарядів слід налагодити в Україні невідкладно! І не одне.
Плюс локалізація виробництва озброєння, яке готові поставляти наші партнери. Домовленості з тією ж Великою Британією, досягнуті під час минулорічного візиту Президента Зеленського до Лондону, - це дієва модель для мультиплікації у відносинах з іншими країнами.
А ще бажано б уникати зайвих емоцій. Особливо у публічній площині. Брати треба від кожного по його можливостях і не стукатися гучно у ті двері, які поки що зачинені. Бо голову розбити можна, а пробити залізобетон навряд чи.
Всьому свій час, швидити і бити горщики ні з ким не варто!
