Читаю алармістські прогнози для України на перші дні після сьогоднішньої розмови Байдена з Путіним. У переважній більшості такі, що аж волосся дибки встає.
Хоча аргументація так собі. За вуха притягнута.
Не поділяю істерики і страхів тих, в основному шановних, експертів, які малюють апокаліпсис.
Чому? Та ось тому.
По-перше. Не думаю, що все аж наскільки безнадійно. Велика війна - це кінець мріям Путіна про велику Росію. І він це прекрасно розуміє. А мала війна нічого для нього вже не вирішить. І це він також прекрасно усвідомлює. Так що насправді він сам себе загнав у пастку. Загроза якоїсь війни все таки дійсно існує, не заперечую. Але вона приблизно така як і ймовірність «пострілу з рушниці, яка висить на стіні.»
По-друге. Здати Україну, тим чи іншим чином, - для Джо Байдена це політична смерть, програш демократами конгресу на найближчих виборах і ймовірний імпічмент. Афганський конфуз змушує його до рішучих дій стосовно путінської Росії. А не до якихось «мюнхенських зрад 2.0».
По-третє. Україна - дієздатна держава. Як би хто не намагався довести зворотнє, зокрема з усіх сил намагаючись делигітимізувати Володимира Зеленського і загалом головні владні інститути. Відтак повторення того ж афганського феномену, коли міста, цілі регіони і сформована під керівництвом американців армія без бою здавалися талібам, не буде. Навпаки, російських окупантів, в разі їхнього гіпотетичного широкомасштабного вторгнення, чекатиме кровава баня на кожному кроці, а не омріяний «хліб з сіллю», борщ і сало.
І останнє, банальне. Зима на дворі. Не найкраща пора року для наземних операцій.
Так що видихаємо. Сонце світить. Україна є і буде. У найближчі місяці великої війни не не слід чекати. А з малою досить і власних сил впоратися.
А от що нас чекає навесні, великою мірою від нас залежить. Зрозуміло чому, не буду повторюватися.
Джерело: ФБ
