Послухав і подивився виступ путіна на їхньому так званому параді перемоги, закреслено, військовому шабаші пабєдобєсія.
По гарячим слідам можна виділити такі моменти:
Перше. Стиль радянський, в «кращих» традиціях сталіна/хрущова/брєжнєва (пізнього). Щось середнє між сірістю, обережною (навіть сором’язливою) агресією і присвоєнням собі чужих заслуг.
Друге. Путін здувся. Нічого нового по суті. Ні про загальну мобілізацію, ні про прогнозоване проголошення війни Україні, не говорячи вже про НАТО чи весь Захід, ані пари з вуст. Хтось відрадив. Чи сам не ризикнув іти ва-банк. Не має насправді значення.
Третє. Червоною ниткою пройшла спроба виправдатися. Мовляв, якби не ми почали війну, то проти нас вони би почали. Без жодних аргументів, які би підтвердили ці наративи.
Четверте. Сам виступ вкрай слабкий. Ні чіткої структури, ні емоції, ні якогось серйозного антуражу. Набір не пов’язаних між собою тез, які давно вже всі чули, і не раз. Навіть від повітряної компоненти відмовились. Пару залпів якихось стареньких слабеньких гармат і все.
П’яте. Фюрер 2.0 запинався. Навіть листки його звернення злиплися. Обличчя ж масовки були тривожно кам’яними. Як ніколи раніше. Ніби ті, кому випала «честь» зіграти роль фону для їхнього кровавого вождя тяготилися ввіреною їм місією. Лиш ряжені, з бляшанками на кітелях, явно народжені вже після Нюрнбергу, виглядали щасливими, салютуючи своєму нацистському ідолу.
А ще склалося враження, що путін старанно уникає чіткого артикулювати теми України. Донбас - так. Проте жодної згадки власне про Україну. Як ніби такої країни не існує. Як і понад 25-ти тисяч знищених українцями громадян росії за 75 днів тяжких боїв проти «другої у світі армії». Нічого сказати. Перемоги у спецоперації, закреслено, війні проти України, немає. І не буде. Відать вже і сам це розуміє.
А загалом убоге видовище. Жодного іноземного гостя. Навіть якогось там кім чен ина чи самопроголошеного лукашенка не змогли затягти.
Срамота, а не парад…
Джерело: ФБ
