Відрядження у Львові Іван Котовенко

Інтермеццо. 1978 року я з колегою був у відрядженні у Львові. Жили в «Інтуристі», вечеряли в Карпатській залі готельного ресторану. Повертались в готель пішки, другого чи третього дня проходили повз якийсь генделик, здається, на ньому вивіска була «Шоколадний бар». Нас супроводжував місцевий працівник Ломейко. Він сказав, показуючи на генделик: «Гарячий шоколад. Чоколада, найкраща у Львові, такої нема ніде. Відвідаємо?» Ми спустились сходами в бар, він був переповнений, до стійки тягнулась черга. Ломейко підняв угору руку, привертаючи увагу бармена, і показав три пальці. Бармен штовхнув ліктем офіціанта, і через хвилину ми вже смакували духмяну чоколаду, найкращу у Львові і поза ним. Випивши, піднялись тими ж сходами угору, звернули на вузьку вуличку. Ломейко мені шепнув на вухо: «Хочеш познайомлю з Володею Івасюком?» Попереду нас, метрів двадцять, йшов молодий чоловік, на високих підборах, невисокого зросту, з похнюпленою головою. «Не вийде, - сказав Ломейко і очима показав високу дівчину, в короткому модному плащику, яка йшла протилежним боком вулички. - Курва, танцює в кордебалеті. Вона вища за Володю на голову, містом він ходить з нею різними сторонами вулиць. Залізла в душу Володі і гризе. Та тут усі його гризуть. Заздрісні люди, наші львів’яни. Таке місто. Заздрять успіхові, таланту, грошам, славі. Гризуть, поки не загризуть. Такі люди, як місто. Зовні ніби шляхетні, як оці будинки, споруджені колись поляками і австрійцями. А всередині, як Полтва. Вона тече тут у нас під ногами. Колись текла на поверхні, гарна була річка, тепер клоака. Володю виключили з консерваторії, ніби за пропуски занять, він хоче відновитись, йому не дозволяють, якісь «хвости» залишились. Гризуть». Івасюк і його дівчина звернули наліво. Ми пішли прямо, до готелю, вечеряти в Карпатській залі.