Три місяці героїчного супротиву України широкомасштабній агресії варварської нацистської росії.
Пригадую, як ввечері 23-го лютого, після перегляду документального фільму, присвяченого Сергію Нижному, у затишному залі одного з бізнес-центрів, під бокал якісного вина, ми, з друзями і однодумцями з Київська школа державного управління ім. С. Нижного, обмінювалися думками на тему війни і миру.
Навіть тоді, напередодні вторгнення, незважаючи на загальну тривогу, не вірилось в те, що завтра почнеться армагедон.
Проте він почався буквально через декілька годин, після того, як ми тепло попрощалися.
А хто вірив тоді в те, що Україна вистоїть?
Скажу крамольну, але очевидну річ. За кордоном практично ніхто. В Україні - мало хто. Ні, ми не збиралися здаватися. Проте були реалістами і більше думали про партизанську війну на десятиріччя, а не про успішну оборону.
Україна вистояла. І зірвала вже два плани путіна.
План перший - бліцкриг за декілька днів, з окупацією Києва і більшості території України. Російські війська йшли маршем з Півночі, Півдня і Сходу. З парадною формою і сухпайком на 3 дні. Навіть без запасу пального. Не залишаючи гарнізонів у містах, які вони проходили транзитом, поспішаючи на Київ. Свята наївність, яка фактично врятувала Українську державу у перші дні з моменту вторгнення. Бо народ відреагував миттєво. Організувавшись у понад 450 добровольчих формувань і безліч партизанських загонів і підтримавши ЗСУ, які, як визнали самі російські нацисти, виявляється, 8 (вісім) років готувалися до зустрічі окупантів.
План другий - захоплення Донецької та Луганської області до 9 травня. Теж не вдалося. Незважаючи на неймовірну концентрацію живої сили і техніки. Більше того, програли битву за Харків. Вчисту. І змушені були відступити. Аналогічно і на Півдні. Миколаїв стоїть. Одеса неприступна. На Херсонщині і Запоріжжі - тяжкі бої.
Проваливши обидва плани, фюрер 2.0 путін вимушено перейшов до реалізації вже третього - довготермінова війна.
Розрахунок зрозумілий. По-перше, виснажити Україну. Адже наші ресурси не можна порівняти з тими, які має мілітаристська росія, де оборонка завжди була пріоритетом номер один. Запаси танків, іншої бронетехніки, артилерійських і ракетних систем, боєприпасів, стрілецького озброєння тощо там ще з радянських часів неймовірні. І хай рівень корупції і розкрадання майна зашкальний, навіть незважаючи на це, потенціал поповнення озброєння залишається. А крім того, людський ресурс. На росії ніколи раніше не рахувалися з кількістю жертв, не рахуються й нині. Адже принцип «баби єщьо нарожают» там актуальний, як і завжди. Щоправда, такими темпами втрат нарожають вже від китайців.
По-друге, росіяни розраховують на те, що їм вдасться розколоти Захід, особливо під тиском дефіциту енергоносіїв і продовольства.
Чи вдасться, в результаті реалізації цього плану, кремлю зламати українську оборону? Питання далеко не риторичне. Від відповіді на нього залежить доля всієї України, українського народу й кожного українця.
На мою думку, як мінімум три фактори вплинуть на подальший розвиток подій.
Перший. Здатність Української держави адаптуватися до нових умов. Дві складові є визначальними. Економіка має працювати і для неї слід створити максимально сприятливі законодавчі умови. А ЗСУ слід значно посилити, перевівши в статус повноцінних підрозділів збройних сил добровольчі формування, особовий склад яких витримав напругу перших місяців війни і мотивований до участі у відновленні територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах.
Другий. Лідерство США в консолідації анти-путінської коаліції. Вчорашня он-лайн зустріч Контактної групи із захисту України, в якій взяли участь міністри оборони 47-ми держав, показала, що Вашингтон до цієї ролі готовий. Незважаючи на всі внутрішньополітичні складнощі, з якими зіткнулася Адміністрація Байдена напередодні виборів до Конгресу, запланованих на листопад цього року.
Проте українська дипломатія має бути максимально проактивною, з тим, щоб не допустити падіння динаміки нарощування поставок необхідного Україні озброєння, а також відволікання на обговорення ініціатив-спойлерів, які висуваються деякими симпатиками путіна і загалом росії, націлених на так зване «збереження обличчя» воєнному злочинцю номер один та уникнення капітуляції російських збройних сил.
І третій. Підтримка опозиційних рухів в самій росії. Незважаючи на десятиліття масованої промивки мізків населенню потужною пропагандистською машиною кремля, на росії вже прориваються зародки протидії війні проти України та антипутінські настрої. Україна, разом з партнерами, має максимально підтримувати ці тенденції і надавати всі необхідні ресурси для тих громадян росії та вихідців з росії по всьому світу, які виступають за депутінізацію і денацифікацію росії. Внутрішня протидія путінській політиці - це союзник України.
Відтак, Україну чекають доволі напружені декілька місяців. Від того, як спрацюємо по всіх трьох напрямках, залежатиме й подальший перебіг війни.
Головне - бойовий дух ЗСУ та українського народу на висоті. Так що шанси на перемогу є, і вони високі. Наша доля - в наших руках.
