Набираємось терпіння. Війна продовжується. Надія виключно на військо і український народ. Ніхто інший Україні свободу не забезпечить. Принаймні так виглядає ситуація станом на зараз.
И как бы не захлёбывались от ненависти ублюдки, населяющие соседнее государство, лживые, недалёкие, оболваненные пропагандой, но для этой войны не было ни одной рациональной причины.
Мы все понимаем, чем закончится эта кампания. Перекройка карты мира неизбежна... Наше сердце и дом, кров и кровь - Украина. Все будет - Украина.
Рашисти вже побили всі «рекорди» в цинічності, варварстві, жорстокості і безглуздості їхніх дій. Проте й отримали по голові не по дитячому.
Давайте подумаем, каким он станет, пост-военный мир. Мир, в котором мы вновь начнем отстраивать страну. Мир, который будет далек от всего, к чему мы привыкли.
Так не може ж бути ніяких дієвих гарантій від рашистської загрози в майбутньому. Ну от не може бути і все. Дієвих. Бутафорські, декларативні, паперові, та будь-які інші можуть бути. Але дієві ні. Не існує їх у природі.
Велика кількість росіян на керівних посадах в цих організаціях, зокрема у ВСІХ майже HR департаментах та у Департаментах Безпеки створює повністю бек-офіс для режиму Путіна.
Є серйозний негатив. Рашисти лютують. Стирають з лиця землі цілі села, і навіть великі міста. Мій рідний Харків в руїнах. Волновахи, Гостомеля і десятків інших фактично немає. Маріуполь - це просто щось жахливе! Навіть радянський Ленінград не зазнав таких руйнувань за 900 днів блокади німецькими нацистами.
Скажу за себе: я теж просочився у тероборону "крізь дірку в паркані"
Как быстро меняет нас война. Перестраивает, перекраивает, вытягивает наружу у кого-то лучшее, а у кого-то худшее – что у кого есть.